Каучук

Каучуки – натуральні або синтетичні еластомери, які характеризуються еластичністю, водонепроникністю і електроізоляційними властивостями, з яких шляхом вулканізації отримують гуми і ебоніти.

Перший патент на процес отримання бутадіенового синтетичного каучуку з використанням натрію як каталізатор полімеризації був виданий в Англії в 1910 році. Перше маломасштабне виробництво синтетичного каучуку за технологією подібної до описаної в англійському патенті мало місце в Німеччині під час Першої світової війни.

Комерційне виробництво синтетичного каучуку почалося в 1919 році в США (Thiokol), і до 1940 року в світі вироблялося понад 10 його марок. Основними виробниками були США, Німеччина і СРСР.

У Німеччині бутадієн-натрієвий каучук знайшов досить широке застосування під назвою «Буна».

Синтез каучуку став значно дешевше з винаходом каталізаторів Циглера – Натта.

Ізопренові каучуки – синтетичні каучуки, одержувані полімеризацією ізопрену в присутності каталізаторів – металевого літію, перекисних сполук. На відміну від інших синтетичних каучуків ізопренові каучуки, подібно натуральному каучуку, мають високу клейкість і трохи поступаються йому в еластичності.

В даний час велика частина вироблених каучуків є бутадієн-стирольні або бутадієн-стирол-акрилонітрильних сополимерами.

Каучуки з гетероатомами в якості заступників або мають їх у своєму складі часто характеризуються високою стійкістю до дії розчинників, палив і олив, стійкістю до дії сонячного світла, але мають гірші механічні властивості. Найбільш масовим у виробництві і застосуванні каучуками з гетерозаместітелямі є неопрен (неопрен) – полімери 2-хлорбутадіена.

В обмеженому масштабі виробляються і використовуються тіоколи – полісульфідні каучуки, одержувані поліконденсацією дігалогеналканов (1,2-дихлоретану, 1,2-діхлорпропана) і полісульфідів лужних металів.